Вівторок, 19 червня 2018

Новини і події

Режим роботи

Понеділок - п'ятниця
з 12:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 125-річчя з часу відкриття (1893) Трипільської культури, однієї із стародавніх культур IV–III тисячоліть до н. е.

 

image

 

Діорама протоміста у Черкаському обласному краєзнавчому музеї 

Відтворено на підставі археологічних досліджень 

 

Трипільська культура, культура Кукутень (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́нь-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень.

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893—1894 роках на вулиці Кирилівській, 55, у Києві. Він презентував свої знахідки у серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 рік

— рік початку розкопок на вулиці Кирилівській у Києві. Восени 1897 року кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок,

Вікентій Хвойка знайшов в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля Обухівського району Київської області). З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного

культурного комплексу. Зараз часто використовується назва

image

«Кукутень-Трипілля», хоча назви «Кукутень» та «Трипілля» також можуть використовуватися окремо. Використовується також назва «культурно-історична спільність» або «спільність» Трипілля-Кукутень (Кукутень-Трипілля).

Реконструкція трипільського двоповерхового житла

 


Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідної доби. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в V—IV тис. до н. е. (протягом 2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено (станом на 2014 рік) понад дві тисячі пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у 15 областях: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Вірогідно, за густотою розселення об'єднання племен. 

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км²). Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило від 400 тисяч до 2 мільйонів осіб.

Питання походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чотирикутники 

правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором 

image

для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Трипільський кубок із зображенням пшеничного колоса, близько 3700–3500  року до нашої ери із розкопок біля села Майданецьке на Черкащині  

Фото: Фото надане Михайлом Відейком 

 

image

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд.

 

Трипільська жінка –реконструкцію вбрання

художник етнограф Зінаїда Васіна 

зробила на основі археологічних даних 

 

 

 

За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

До 125-річчя з часу відкриття (1893) Трипільської культури, однієї із стародавніх культур ІV-III тисячоліть до н.е. в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого було підготовлено віртуальну книжкову виставку.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого та періодичні статті з мережі Інтернет. Для пошуку інших видань даної тематики радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Інформацію підготувала провідний бібліотекар

відділу соціокультурної діяльності 

Гриценко Ю. А.

1/34

Мосенкіс, Ю. Л. Мова трипільської культури : Джерела, методи, результати реконструкції. — К. : НДІТІАМ, 2001. — 163 с. — (Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування). — Авт. на обкл. не зазнач. — Бібліогр.: с. 133-161.

 

Шифр зберігання: А616113

Монографія містить комплексне дослідження джерел реконструкції мови трипільської культури (до індоєвропейського субстрату слов’янських мов, давньокрітських писемностей, реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону, української ономастики тощо). З огляду на специфіку матеріалу запропоновано новий методичний апарат дослідження (мовна інтерпретація позамовної дійсності, метод «речей і слів») показано збереження і системне функціонування трипільського субстрату в українській мові (на рівні фонетики і лексики).