Aбонемент

До 80-річчя з дня народження В’ячеслава Максимовича Чорновола (1937–1999),

українського політичного та державного діяча, журналіста,

публіциста, літературного критика

Чорновіл В’ячеслав Максимович (24.12.1937-25.03.1999) – український політичний та державний діяч, журналіст, публіцист, літературний критик. Герой України з удостоєнням ордена Держави (2000, посмертно).

Народився у с. Єрки Звенигородського району (нині Катеринопільський) Черкаської області у родині сільських учителів. Закінчив факультет журналістики Київського  державного університету імені Тараса Шевченка з відзнакою 1960 року. Через політичні погляди мав річну перерву в навчанні (1957-1958).  

1960-1963 роках В’ячеслав Чорновіл – редактор молодіжних передач на Львівській студії телебачення.

 1963-1965 роках працював на будівництві Київської ГЕС; редактор багатотиражки; зав. відділу газети «Молода гвардія». Почав друкуватись як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.

У квітні 1966 року Чорновіл на закритому політичному процесі у Львові відмовився давати свідчення проти М. Гориня, В. Гориня та ін., за що його було засуджено до трьох місяців примусових робіт та звільнено з роботи.

На матеріалах цього процесу та власних написав книги «Лихо з розуму» (1966), «Правосуддя чи рецидиви терору» (1967), які були опубліковані на Заході. Це був один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок 15 листопада 1967 року Львівського обласного суду – жорстокіший: 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму за «наклепи на рядянський державний і суспільний лад».

1970 року повернувся до Львова: 1969-1970 роках працював спостерігачем, в.о. начальника метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем залізничної станції Скнилів.

З 1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Під час другої хвилі репресій в Україні його знову заарештовують. У квітні 1973 року засуджений до 6-ти років позбавлення волі і 3-х років заслання за «антирядянську агітацію та пропаганду». Це знову суд над журналістом, суд над Словом: Мордовія, Якутія, Чаппанда, боротьба за статус політв'язня, підпільна публіцистика й новий, ще потужніший виток спротиву. Разом із Б. Пенсоном Чорновіл у 1975 написав книгу «Хроніка таборових буднів», яку було опубліковано 1976 року у журналі «Сучасність».

У квітні 1980 року Чорновіл знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням до 5-ти років ув’язнення. 1983 року звільненй достроково за протестом прокурора Якутської АРСР.

1985 року повернувся в Україну. Працював кочегаром львівського місьрембудтресту, згодом – у школі-інтернаті. Займався правозахисною діяльністю. Улітку 1987 року В. Чорновіл поновив видання «Українського вісника».

1988 року брав активну участь у перших легальних дискусіях та мітингах у Львові. З 1989 року – член ради львівського товариства української мови ім. Т. Шевченка, один із засновників Народного Руху України за перебудову. Навесні 1990 року В’ячеслав Чорновіл здобув переконливу перемогу у виборах до Верховної Ради УРСР. Одночасно був обраний депутатом Львівської обласної ради, у квітні 1990 року – головою Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл балотувався у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).

На 3-му з’їзді Народного руху України 29 лютого 1992 року обраний співголовою організації, у грудні 1992 року – головою Народного руху України, який під його керівництвом був перетворений з громадського об’єднання на політичну партію. Повторно обирався народним депутатом України 1994 та 1998 роках.

Вячеслав Чорновіл був також шеф-редактором незалежної громадсько-політичної газети «Час-Time»; членом української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи (з 1995); президентом Міжнародної пресової фундації ім. В. Симоненка (з 1994). Член президій: товариства «Меморіал» (з 1990), Конгресу української інтелігенції (з 1995), комітету «Нюрнберг-ІІ» (з 1995). Лауреат Міжнародної журналістської премії (1975, Велика Британія), Державної премії України ім. Т. Шевченка за збірку «Правосуддя чи рецидиви терору», «Лихо з розуму», книжку «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі (1996). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (1997).

Загинув у автомобільній катастрофі поблизу м. Бориспіль. Похований на Байковому цвинтарі (м.Київ).

До 80-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола в  Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція вміщує публіцистичні нариси автора та статті з періодичних видань про нього, представлені видання розкривають громадсько-політичну та державотворчу діяльність політика. 

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 Виставка експонується за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 4-й поверх.

Термін експонування: 20 – 28 грудня 2017 р.

                                    Інформацію підготувала  бібліотекар І категорії відділу

                                             соціокультурної діяльності Кириленко Т.І.