Книжкова виставка
«Людина великого серця»
(до 95-річчя від дня народження Олеся Гончара (1918–1995), українського письменника, Героя України, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка)
Олесь (Олександр) Терентійович Гончар (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український письменник, літературний критик, громадський діяч.
Олесь Гончар почав писати ще в дитинстві. Як письменник сформувався під впливом творів Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, С. Васильченка, В. Стефаника, твори яких він полюбив на все життя.
До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник.
У червні 1941 р. О. Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не припиняв писати. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».
Після повернення з фронту Олесь Гончар приїздить до Харкова. Але у Харкові не залишився, продовжував навчання в Дніпропетровському університеті. У 1946 р. на світ з’явився перший повоєнний твір — новела «Модри Камень».
У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР.
У всіх своїх творах прозаїк порушував одвічні теми людського буття, у центрі повістей і романів Гончара — проста і чесна людина-працівник, що виступає проти духовного браконьєрства, кар'єризму, прислужництва. У 1972 році письменник завершив роботу над повістю «Бригантина». Творчий доробок письменника складають романи «Прапороносці» (1946–1948), «Таврія» (1952), «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Циклон» (1979), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980) та інші, повісті, оповідання, літературно-критичні статті.
Із 1973 року Олесь Гончар — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.
Письменник звертався і до літературно-критичної творчості. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника. Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова й донині.
У 1992–1993 рр. Міжнародний Біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав О. Гончара «всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років».
Олесь Гончар – автор сценаріїв художніх фільмів «Партизанська іскра» (1958), «Таврія» (1959), «Тронка» (1971), «Абітурієнтка» (1973), «Все перемагає любов» (1987) та ін., знятих на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка. За творами Гончара поставлено спектакль «Прапороносці» (1975, Львівський український драматичний театр ім. М. Заньковецької), балет В. Нахабіна «Таврія» (1959; Харківський театр опери та балету ім. М. В. Лисенка), оперу О. Білаша «Прапороносці» (1986, Київський, Харківський та Дніпропетровський театри опери та балету).
Помер Олесь Терентійович Гончар 14 липня 1995 року.
До 95-річчя від дня народження Олеся Гончара в Національній парламентській бібліотеці України підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить найбільш відомі твори письменника, переклади його творів різними мовами, матеріали конференцій, бібліографічний покажчик, листи та спогади про Олеся Гончара.
Виставка експонується за адресою: вул. Грушевського, 1; 2-й поверх.
Термін експонування: 3–22 квітня 2013 р.
Інформація підготовлена відділом СКД
Бібліотека