Засідання клубу прихильників книги «Субота у Бегемота»
Зустріч з дослідником історії Києва Михайлом Кальницьким
20 травня 2017 року давній друг клубу «Субота у Бегемота», відомий києвознавець Михайло Кальницький познайомив присутніх зі сторінками театрального життя міста першої половини ХХ сторіччя, зокрема творчістю актора Театру Соловцова Степана Кузнецова. Виступ мав назву «Забуті легенди Київського театру».
Ретельно опрацювавши матеріали про Степана Кузнецова, які друкувалися у спеціальних періодичних виданнях 20–30-х років минулого століття та небагатьох театрознавчих книжках Михайло Кальницький створив яскравий портрет добре знаного на той час актора.
Степан Леонідович Кузнецов народився 14 (27) січня 1879 року в сім’ї повара, якому вдалося розбагатіти під час російсько-турецької війни. Захоплений театром батько майбутнього актора ліквідував своє майно у Кишиневі та відкрив оперу, оперетку і великий ресторан в Одесі. Але невдовзі прогорів і мусив повернутися до старої професії. Разом із сім’єю він переїздить до Харкова, де 11-річний Степан, що палко любив театр, таємно від батька грає ролі хлопчиків в місцевій оперетці. Згодом сім’я опиняється в Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону. Там протягом усієї юності Степан працює на службі в книжковому магазині.
Початком сценічної кар’єри 1901 року С. Л. Кузнецов вважав службу в професійних трупах спочатку в Орлі, а потім в Нахивевані. Після чого чотири роки актор був солдатом, пройшов японську компанію.
З 1906 року, звільнившись з військової служби, С. Кузнецов відновлює свою артистичну кар’єру в Київському театрі Соловцова. Степан Кузнецов рано напрацював хорошу майстерність і, використовуючи свою особливу чарівність, солирував у ролях різних амплуа, був багатий на вигадку, прекрасно гримувався, накопичував свою скарбничку характерних деталей. У Києві був широко знаний, збирав постійні аншлаги. Театральний критик Олександр Дейч писав: «С. Л. Кузнецов був самородком, який не знав ніякої театральної школи. Він сам говорив, що вчився тільки у свого серця. Над всім великим даруванням актора панувало почуття театральності, нестримна жага грати і перевтілюватися».
Після того була робота в Одесі, Москві, за кордоном і знову в Москві. З 1925 року служив в Державному Академічному Малому театрі.
З 1929 року – народний артист Республіки. Помер 18 квітня 1932 року, кремований, прах похований у церкві Серафима Саровського і Анни Кашинської на новому Донському кладовищі у Москві.
Інформацію підготовлено відділом СКД НБУ імені Ярослава Мудрого.
Бібліотека
