Aбонемент

До 145-річчя від дня народження В. С. Стефаника (1871—1936), українського письменника і громадського діяча

Василь Стефаник – видатний письменник-новатор кінця ХІХ століття, реформатор української прози, майстер соціально-психологічної новели. Його лаконічні, психологічно глибокі, сповнені драматизму твори доносять до читача трагічну правду про життя галицького селянства за часів неволі.

Народився письменник 14 травня 1871 року в селі Русів Снятинського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область) у сім’ї заможного селянина. Після шкільного навчання у Русові та Снятині вступив до польської гімназії в Коломиї, звідки згодом його виключили за громадсько-політичну діяльність. Продовжив навчання в гімназії у Дрогобичі, яку за два роки закінчив. Під час навчання виступав з публіцистичними статтями в часописі «Народ». На цей період припадають і перші спроби в художній літературі – вірші, а також у співавторстві із Лесем Мартовичем – два оповідання: «Нечитальник» (1888) та «Лумера» (1889).

У 1892 році вступає до Краківського університету на медичний факультет, але не закінчує його, бо фах медика не привабив майбутнього письменника. На той час він уже поринув у громадське та літературне життя, приєднався до радикального товариства студентів-українців «Академічна громада», багато читав, зблизився з польськими письменниками. Виступав з публіцистичними статтями, писав поезії у прозі («Амбіції», «Чарівник», «Ользі присвячую», «Вночі»). Невдовзі його заарештували, що негативно позначилося на стосунках із родиною.

У 1897 році вперше побачили світ новели письменника, опубліковані у чернівецькому двотижневику «Праця». Через два роки у Чернівцях вийшла перша збірка новел «Синя книжечка», згодом – збірки «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905), «Земля» (1926).

Особливо хвилювала В. Стефаника доля дітей. Про них він створив низку новел: «Новина», «Кленові листки», «Катруся» та інші. Трагізм тодішнього життя дітей, діти без дитинства, без майбутнього – ось головні теми творчості письменника.

У 1903 році Василь Семенович у складі делегації Галичини побував у Полтаві на відкритті пам’ятника І. Котляревському, де зустрівся з Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Лисенком, Г. Хоткевичем та іншими діячами української культури. Тоді ж відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі.

У 1904 році одружився із дочкою священика – Ольгою Гаморак. Оселився у с. Стецева поблизу рідного Русова.

У 1908 році селяни Покуття обрали добре знаного на той час письменника депутатом до австро-угорського парламенту і він десять років відстоював їх інтереси в урядових і судових установах.

У 1910 році з дружиною та трьома синами повернувся до рідного Русова. Важким для письменника став 1914 рік: почалася Перша світова війна, у лютому померла дружина, залишивши його з трьома малолітніми дітьми. Попри це, громадську активність В. Стефаник не припинив. Зокрема, брав активну участь у відзначенні 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка: виступав на мітингах, присвячених відкриттю пам’ятникам поетові, у м. Коломиї, м. Снятині, м. Скала-Подільська, с. Вовчківці та ін.

У березні 1915 року за фальшивим доносом В. Стефаника було заарештовано, проте завдяки клопотанням Марка Черемшини невдовзі звільнено. Якийсь час він жив у Відні, де знову, після п’ятнадцятирічної перерви, повернувся до літературної праці. Написав новелу «Марія», яку присвятив пам’яті Івана Франка.

У 1933 році на знак протесту проти штучного голодомору Василь Стефаник відмовився від державної пенсії.

Тяжко хворів, переніс частковий параліч, запалення легенів. Смерть обірвала його життя 7 грудня 1936 року. Похований на пагорбі недалеко від рідного дому у селі Русів.

Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне та історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Саме він започаткував в українській літературі експресіонізм – стиль, що передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами.

До 145-річчя від дня народження В. С. Стефаника (1871—1936), українського письменника і громадського діяча в Національній парламентській бібліотеці України підготовлено книжкову виставку. Експозиція вміщує літературу, що висвітлює життєвий і творчий шлях письменника, його найвідоміші твори.

На виставці представлено документи з фондів НПБУ. Для пошуку інших видань автора радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою: вул. Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 13 травня 2016 – 30 травня 2016 р.

Інформація підготовлена відділом СКД