Aбонемент

«Видатна постать української поезії»:
до 75-річчя від дня народження Василя  Стуса (8.01.1938 – 4.09.1985), українського поета і перекладача, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка

«Він кинув виклик суспільству, в якому існував,
але це вселюдський виклик, бо неординарна
особистість у всі часи входить у суперечність
із суспільством»
Дмитро Стус

«Народе мій, до тебе я ще верну…», – написав Василь Стус – видатний український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник, громадянин, жорстоко замучений радянським тоталітарним режимом. І дійсно, незалежна українська держава повернула багато імен, які сьогодні становлять гордість і славу України. Одне з них – Василь Стус.

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка Вінницької області у селянській родині. У 1939 році батьки переселилися в місто Сталіно (нині – Донецьк). Школу закінчив зі срібною медаллю, вступив на історико-літературний факультет Донецького педагогічного інституту (1954 р.), який у 1959 році закінчив із червоним дипломом. Два роки служив в армії на Уралі, а з 1961 по 1963 роки спочатку працював вчителем у середній школі № 23 міста Горлівка Донецької області, потім літературним редактором газети «Социалистический Донбасс». У 1964 році вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Шевченка. Перебуваючи в аспірантурі, підготував свою першу збірку творів «Круговерть», написав низку статей, переклав окремі твори Гете, Рільке, Лорки. Під час перегляду фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» взяв участь в акції, яка засуджувала арешти української інтелігенції, за що його й було відраховано з аспірантури. Настав період тимчасових робіт: праця у Державному історичному архіві, на шахті, залізниці, в метро, конструкторському бюро… Друкуватися почав із 1959 року. Добірки його поезій з’явилися у періодичних виданнях – журналах «Дніпро» і «Зміна». У 1965 році Василь Стус включився у рух опору, підписавши ряд документів. Із цього часу його перестали публікувати, а збірку «Зимові дерева», підготовлену до друку, було знято з плану видавництва «Радянський письменник». Вона була надрукована за кордоном (видавництво «Література і мистецтво», 1970).

В. Стус активно виступав проти порушення прав людини, критикував тогочасний режим. Це призвело до того, що у січні 1972 року його було заарештовано за антирадянську агітацію і пропаганду та засуджено на 5 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання по закінченні ув’язнення (Магадан). Не зважаючи на надзвичайно складні таборові умови, Василь Стус не припиняв протестної акції. Це, перш за все, його заява «Я обвинувачую» (1975) та відкритий лист до І. Дзюби. В ув’язненні він також не припиняв і своєї поетичної творчості. На жаль, понад 600 поезій, створених у цей період, було знищено. Частина поезій Стуса потрапила на захід і була там надрукована. Восени 1979 року Стус повернувся до Києва, працював на заводі. У цей же період він приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини. На життя заробляв, працюючи робітником на заводі. У травні 1980 року був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. 

«Непросто уявити душевний стан поета в період слідства, під час першого, а потім і другого ув'язнення на десять років позбавлення волі і п'ять – заслання. Цей вирок було оголошено не в моторошні тридцяті, а вже у вісімдесяті (точніше, 2 жовтня 1980 року). На примусових роботах в уральському таборі в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року поет згас, та залишився його великий цілісний доробок, де є такі слова: «Іди – мужній і сам себе помножуй…» М. Жулинський.

Сьогодні Василя Стуса вшановують як борця за незалежність України, правозахисника і видатного українського поета, творчість якого номінувалась на здобуття Нобелівської премії.

Більш детальну інформацію можна отримати, звернувшись до документів, представлених на книжковій виставці «Видатна постать української поезії»: до 75-річчя від дня народження Василя Стуса (8.01.1938 – 4.09.1985), українського поета і перекладача, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.