Aбонемент

До 370-річчя Переяславської ради

370 років тому (1654 р.), у Переяславі Київської області представники українського козацтва на чолі з Богданом Хмельницьким уклали з послами московського царя Олексія Романова воєнно-політичний союз між Гетьманщиною та московським царством. Пізніше в російській та радянській історіографії цю подію прозвали «возз’єднанням з Росією». Але сучасні українські історики це визначення ставлять під сумнів.

Гетьман Богдан Хмельницький скликав загальну військову раду, аби вирішити питання відносин між Військом Запорозьким та московською державою. Напередодні 1654-го року автономія, здобута Хмельницьким, опинилася між трьох великих держав. Разом з московією – це була Річ Посполита та Османська імперія. Згідно з Переяславськими домовленностями, між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654-го року. Це означало воєнно-політичний союз двох держав. Досі немає однозначної оцінки цього факту. До того ж, оригінальних документів не збереглося.

На Генеральній Військовій раді були присутні близько 200 полкових і сотенних старшин, які представляли 12 полків і 166 міст. Тобто не були представлені всі регіони Війська Запорозького.

Учасники висловили підтримку діям Богдана Хмельницького, але потім відбулися дискусії з приводу присяги. Козацтво, яке було виховане на політичних традиціях Речі Посполитої, де шанувалося європейське право, вважало, що присяга має бути обопільна. Водночас, за московською політичною культурою, цар не присягав.

Складна зовнішньополітична ситуація диктувала свої умови, і Богдан Хмельницький і старшина в церкві Переяслава присягнули на вірність царю. Своєю чергою московський посол передав гетьману від царя символи влади: прапор, боярську шапку, ферязь (парадний одяг можновладців у московії) і булаву.

У Переяславі царські представники застосували щодо нових підданців правила степової дипломатії. Ці принципи передбачали наявність «лояльного правителя» і «слабкий протекторат, скріплений присягою», внаслідок чого закладались відносини підданства, натомість друга сторона розглядала це як нетривале підкорення. Подальші події переконливо показали, що жодна зі сторін переяславських перемовин повністю не розуміла, в які саме відносини вона вступає.

Підтримати Переяславську угоду відмовились ряд представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, у повному складі Брацлавський, Кропив’янський, Полтавський, Уманський полки, деякі міста, серед них – Чорнобиль, а також духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим, посилаючись на те, що не було дозволу Константинопольського патріарха. Не присягнула московському цареві і Запорізька Січ, однак жодних рішучих протестів проти прийняття присяги не було.

Після присяги в церкві присутньої у Переяславі козацької старшини продовжилися переговори про умови союзу України з росією, які проводили Іван Виговський, Павло Тетеря, Григорій Зарудний, Григорій Лісницький та деякі інші полковники.

Наступним етапом переговорів став проєкт договору, який у формі петиції з 23 пунктів до москви повезли переяславський полковник Павло Тетеря і військовий суддя Самійло Богданович-Зарудний. Її оригінал не зберігся, відомі лише кілька московських чернеток, згідно з якими деякі положення петиції були об'єднані в 11 пунктів і 24 (14) березня 1654 року схвалені царем у формі жалуваної грамоти. За нею козацька Україна в межах трьох воєводств, визначених Зборівським договором, переходила «під високу царську руку» зі збереженням власного устрою з вільним вибором гетьмана, що мав право на будь-які зовнішньо-політичні зносини (з польським королем і турецьким султаном – з відома царя), козацький реєстр встановлювався на рівні 60 тисяч осіб, підтверджувалися права духівництва та міщан, на що видавались додаткові грамоти, козацькій старшині встановлювалась платня, податки на користь царя збирала козацька адміністрація, укладався військовий союз проти Речі Посполитої і за потреби – проти Кримського ханства, на кордоні з яким цар боєприпасами і провіантом підтримував фортецю Кодак і Запорозьку Січ.

Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв’язувати обов’язками обидві сторони. З боку Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість і військову службу в обмін на захист, пропонований московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не має жодних зобов’язань.

За радянських часів, особливо напередодні святкування «300-ліття возз’єднання України з росією» (1954), Переяславську раду уявляли (й подавали) як велелюдне козацьке зібрання, на яке, аби втілити «віковічне бажання возз’єднатися з братнім російським народом», прибула мало не половина козацької України. Своєрідним яскравим «агітпропом» була картина Михайла Хмелька «Переяславська рада», написана художником у 1951 році. Насправді все було не так вже й пишно, й не так велелюдно. Історик Юрій Мицик пише: «На Переяславській раді були присутні не більше як 300 осіб. На ній не були представлені жодні стани українського суспільства, крім козаків (міщани були тільки переяславські). Вона не була навіть генеральною, а старшинською козацькою радою. Проводилася в тилу, окремо від Війська Запорозького, яке готувалося на правобережній Київщині до оборони проти наступу армії Речі Посполитої. Ця рада була нелегітимною з точки зору козацьких традицій». Жодних письмових документів на ній не підписували, була лише усна угода. Відповіддю на них стали царські «Березневі статті». Нині важко точно визначити характер Переяславської угоди – була це державна унія, васальний договір чи тимчасовий військовий союз між Військом Запорозьким і московською державою.

З нагоди 370-річчя Переяславської ради в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, експозиція якої висвітлює події та постаті, пов’язані з Переяславською угодою 1654 року.

Для пошуку інших документів радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 15 січня – 31 січня 2024 р.

Інформацію підготувала головний бібліотекар відділу  

обслуговування користувачів Анна Сладкова