Aбонемент

Провідний бібліограф

науково-бібліографічного відділу

Національної парламентської бібліотеки України

Н. І. Абдуллаєва

ПАМ’ЯТІ ВИЗНАЧНОГО БІБЛІОГРАФА,

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ ТА КНИГОЛЮБА

СТЕПАНА ІВАНОВИЧА ПОНОМАРЬОВА

У 2013 р. відзначається 185-річчя від дня народження і 100-річчя від дня смерті видатного вченого, поета, популяризатора знань, одного з найдосвідченіших вітчизняних бібліографів – Степана Пономарьова. Неординарна, талановита людина, справжній подвижник збереження та розвитку науки та культури, він – автор біля 700 праць, серед яких наукові розвідки, літературні дослідження, фундаментальні бібліографічні посібники, поетичні твори, численні публікації на сторінках періодичних видань.

Народився Степан Іванович Пономарьов 5 серпня 1828 року в м. Конотопі Чернігівської губернії (нині Сумська область). Вчився успішно, з великим бажанням, хоча з дитячих літ «був кволого здоров’я, мав кепський слух і був надзвичайно вразливий»[1]. Однак хворобливість не заважала, як сам він згадував, «вчитись пильно, дуже пильно, забуваючи під час науки і гуляти, і їсти». Хлопець мав прекрасну пам'ять. У листі до свого дядька П. Порохонського він зазначав: «я вже вмію читати і писати по-латині і по-німецькому так само виучився … не пам’ятаю тільки, де я перейшов на російську грамоту»[2].

Закінчивши Ніжинську гімназію та «словесний відділ філософського факультету» Київського університету св. Володимира, в грудні 1952 року С. Пономарьов отримав звання «дійсного студента історично-філологічного факультету, з правом дістати ступінь кандидата по написанню дисертації»[3].

Не знайшовши «посади» в Києві, С. Пономарьов подався до Москви та Петербурга. У Москві він підготував свою першу ґрунтовну наукову працю – дисертацію на тему «Исследования о русской журналистике» обсягом 532 сторінки. За цю роботу Степан Пономарьов отримав від Київського університету ступінь кандидата історично-філологічного факультету.

Смерть матері та ще трьох родичів від холери в 1855 р. змусила Степана Івановича повернутись до Конотопа. З того часу він активно займався педагогічною діяльністю, викладав російську мову та словесність в Полтавській гімназії, в Полтавському кадетському корпусі, Полтавському інституті. Водночас створив навчальні посібники «Записки по теории поэзии» та «Записки по теории прозы».

Після тяжкої хвороби в 1868 р. С. Пономарьов пішов у відставку і виїхав до Києва, де пробув до весни 1872 року. Тут він брав активну участь у редагуванні
3-х томного видання творів першого ректора Київського університету М. Максимовича; в 1871–1872 рр. підготував вичерпну бібліографію та опублікував низку матеріалів про життя і діяльність вченого.

На ниві бібліографії Степан Іванович працював самовіддано і плідно.
У 1878 р. в «Отечественных записках» було надруковано його працю про М. Некрасова з бібліографією творів поета, побажаннями і зауваженнями щодо майбутнього видання книг митця. Згодом С. Пономарьов став редактором першого повного зібрання творів М. Некрасова.

Він також упорядкував бібліографічні покажчики праць М. Карамзіна, П. Вяземського, М. Гоголя, О. Грибоєдова, М. Ломоносова та інших російських і українських вчених, письменників; був автором першої бібліографічної розвідки про відомого байкаря І. Крилова (1868); укладачем каталогу Київської міської публічної бібліотеки (1880–1881).

Помітним є внесок Степана Пономарьова в розвиток краєзнавства. Протягом тривалого часу бібліограф працював над словником, що мав охопити постаті відомих діячів України, які народилися в Чернігівській, Полтавській, Київській, Волинській і Подільській губерніях. Степан Іванович бажав зберегти їхні імена для нащадків. На жаль, повністю словник опублікувати не вдалося. Вийшла друком лише його частина – «Земляки. Достопамятные уроженцы земли Черниговской»[4]. Це – перше біобібліографічне видання Чернігівщини, аналогів якому немає й донині. 

Глибоко знаючи літературу, С. Пономарьов склав словник псевдонімів. Сам він мав близько 40 псевдонімів, найвідоміші серед яких – «Граф бібліо», «Книжник», «Одинокий», «Руський», «Залізняк», «Українець», «Бувший полтавець». За підписом «Тарасій Звонков» Степан Іванович друкував у журналі «Новое время» велику літературно-бібліографічну бесіду про Тараса Шевченка. Також розшукав і надрукував вісім листів Т. Шевченка, адресованих родині Тарновських та актору С.  Артемовському.

Плідним був доробок С. Пономарьова і в галузі релігійно-духовної творчості. Глибоко віруюча з юнацьких літ людина, він за велінням серця здійснив паломництво у Палестину та на Афон (1872–1874).

Навіть під час паломництва Степан Іванович не полишав своєї улюбленої справи: склав каталог бібліотеки в монастирі Русіка на Атобі; створив каталоги консульської бібліотеки і бібліотеки Духовної Місії в Єрусалимі; здійснював скрупульозний пошук матеріалів до своєї бібліографічної праці про Палестину, результатом якого став неперевершений посібник, унікальне бібліографічне дослідження «Иерусалим и Палестина в русской литературе, науке, живописи и переводах: материалы для библиографии» (1877).

Враження від подорожі по святих місцях С. Пономарьов виклав у формі поезій у збірці «По Святой земле» (чотири видання), про яку І. Лєбєдєв, редактор «Черниговских епархиальных известий», писав: «можно рекомендовать эту книжку и для чтения дома, – она доставит удовольствие, но особенно можно рекомендовать ее отправляющимся в Палестину, – в качестве, так сказать, руководителя мыслей и чувств, которыми естественно жить в Палестине паломнику».

С. Пономарьов був відомий і як меценат: робив значні внески в оформлення Успенської церкви в Конотопі; на його замовлення на Афоні було написано ікону Божої Матері «Скоропослушница» в золотому оздобленні; пожертвував кошти  на створення образу Тайної Вечері над Царськими воротами.

Повернувшись у серпні 1874 року з мандрівки, Степан Іванович оселився в будинку сестри в Конотопі, де нарешті повністю присвятив себе літературній праці. Упродовж майже 20 років (1889–1910) він писав здебільшого на релігійні теми. Зокрема, вийшла друком його «Летопись Успенской церкви в Конотопе» (1902).

Загалом статті С. Пономарьова було надруковано в більш ніж 50-ти періодичних виданнях: «Современник», «Отечественные записки», «Киевская Старина», «Киевлянин», «Записки Імператорської Академії наук», «Київські Єпархіальні Відомості», «Полтавські Єпархіальні Відомості», «Труды Киевской Духовной Академии».

Основна риса всіх бібліографічних праць С. Пономарьова – надзвичайна точність, пунктуальність і докладність наведених у них відомостей. Природжена пам'ять і виняткова увага до книги повністю заміняли йому столичні книгосховища і давали змогу на основі своєї бібліотеки, живучи у провінції, з успіхом працювати на ниві бібліографії і створювати посібники, які було не під силу робити у великих бібліографічних центрах[5].

Служінню бібліографії Степан Іванович присвятив усе своє життя і справедливо здобув заслужену славу кращого знавця вітчизняної бібліографії. Сучасники вважали, що як бібліографу, йому не було рівних у Росії[6] – він володів величезним запасом бібліографічних знань, його численні бібліографічні праці вважали взірцем.

Степан Пономарьов був членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук, членом-засновником і почесним членом Православного Палестинського Товариства, кілька його робіт відзначено золотими медалями Академії Наук.

Помер Степан Іванович 13 листопада 1913 року, на 86-му році життя, у рідному Конотопі. У 1930-х роках його могилу було знищено під час руйнування церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

Громадськість із сумом відгукнулась на звістку про смерть видатного бібліографа численними некрологами. В одному з них зазначалось: «Этот скромный, но великий и достойнейший труженик, век свой проживший в глухой провинции, и показывавшийся в люди лишь очень редко, когда его привлекали к какому-нибудь книжному делу или издательскому труду, прожил свою многополезную жизнь истинным праведником, в неустанной работе на пользу русской науки и литературы, и в подвигах христианского служения своим пером интересам нашей православной Церкви и духовной литературе, в области, которой он немало потрудился»[7].

Свою унікальну бібліотеку з численними раритетними виданнями, що до 1863 року нараховувала три тисячі томів, а на кінець життя – п’ятнадцять тисяч, С. Пономарьов пожертвував Конотопському земству. Подальша доля бібліотеки була сумною. Ще за життя земство передало частину книг до земської чоловічої гімназії, іншу частину – до жіночої і дещо – до в'язниці. Решту бібліотеки було звалено в сараї земства, звідки її потроху розкрадали і розпродували. Сьогодні серед книг та журналів, що зберігаються у фондосховищі Конотопського краєзнавчого музею, 625 мають штамп «Пожертвувана Пономарьовим земству». На жаль, частину книг із зібрання Степана Івановича втрачено назавжди.

Після смерті С. Пономарьова у московському видавництві Л. Бухгейм вийшла книжка[8], у якій було надруковано численні листи відомих літераторів – І. Аксакова, М. Гербеля, М. Максимовича, М. Погодіна та ін. до бібліографа Передмову  до книги і біографію С. Пономарьова написав його онук Л. Радченко.

Тривалий час постать Степана Пономарьова була досліджена не досить глибоко, однак, за останні десятиліття все частіше ім’я визначного бібліографа з’являється у професійній пресі.

Пам'ять про Степана  Івановича бережуть і в його рідному місті.
У місцевому краєзнавчому музеї і міській бібліотеці до ювілеїв бібліографа оформлюють тематичні виставки, що глибоко розкривають його творчий доробок.

Ім’я визначного бібліографа, вченого носить публічна бібліотека Конотопа. У серпні 2003 року на її будівлі було відкрито меморіальну дошку Степану Івановичу.

Вшановують пам'ять про С. Пономарьова і провідні бібліотеки України. Так, за останні роки у Національній парламентській бібліотеці України, Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського, Національній історичній бібліотеці України, у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка та в Музеї книги м. Києва було організовано книжкові виставки й наукові читання.

Завдяки новітнім технологіям широкий загал нині має можливість ознайомитись із однією з найцікавіших праць Степана Івановича – «Иерусалим и Палестина в русской литературе, науке, живописи и переводах: материалы для библиографии», яка представлена в Інтернеті на сторінці: www.litres.ru/stepan-ivanovich-ponomarev.

«Я книгу паче хліба і солі приємлю …», – говорив С. Пономарьов. Цими рядками можна охарактеризувати суть людини, яка прожила нелегке життя, але встигла зробити стільки добра, що й через століття після смерті її ім’я з вдячністю згадують нащадки.

Список основних творів С. І. Пономарьова

1. Библиографические заметки о писателях старых и новых. І. А. В. Дружинин (1864) // Библиограф. – 1890. – № 7/8. – С. 84–87.
2. Иерусалим и Палестина в русской литературе, науке, живописи и переводах : (материалы для библиографии) // Зап. Импер. Акад. Наук. – 1877. – Т. 30, № 1. – С. 1–127.
3. Копеечная свечка в память о Некрасове : библиография его произведений // Отеч. записки. – 1878. – № 3. – С. 100–110 ; № 4. – С. 299–302.
4. Материалы для библиографии литературы о Карамзине : к столетию его лит. деятельности (1783–1883) // Зап. Импер. Акад. Наук. – 1883. – Т. 65, № 4. – С. 7, 152.
5. Материалы для библиографии литературы о Ломоносове. – СПБ., 1865. – 53 с.
6. Материалы для библиографии митрополита Евгения : [хронол. список его произведений] // Тр. Киев. духов. акад. – К., 1867. – № 8. – С. 293–353.
7. Материалы для библиографии о Грибоедове // Библиограф. – 1888. – № 7/8. – С. 261–274.
8. Материалы для истории русской литературы : Николай Филиппович Павлов (1805–1864 г.) // Сб. 2 отд. Импер. Акад. Наук. 1889. – Т. 63. – 19 с.
9. Материалы для характеристики русских писателей, художников и общественных деятелей : Письма П. А. Плетнева к М. А. Максимовичу // Рус. обозрение. – 1896. – № 5. – С. 378–385.
10. Михаил Александрович Максимович : (биогр. и историко-лит. очерк) // Журн. М-ва нар. просвещения. – 1871. – Ч. 157, т. 10. – С. 175–249.
11. Памяти Гоголя : материалы для библиогр. лит. о нем. – К., 1882. – 60 с.
12. Памяти князя П. А. Вяземскаго : (хронол. указ. его сочинений в стихах и в прозе ; алф. список их ; алф. список в его произведениях …) // Сб. Отд-ния Рус. яз. и Словесности Импер. Акад. Наук. – 1879. – Т. 20. – 126 с.
13. По Святой Земле : из палестинских впечатлений 1873–1874 гг. : (34 стихотворения с 20 иллюстрациями). – С.-Пб., 1879. – 152 с.
14. Восемь писем Тараса Григорьевича Шевченко к разным лицам / сообщил Пономарев С. // Киев. старина. – 1883. – № 2. – 401–408.
15. Рукописи Румянцевского Музеума по истории Киева (перечень их по книге Востокова) // Киев. старина. – 1882. – № 4. – С. 158–160.
16. Список периодических изданий (на рус. языке), появившихся с 1856 по 1880 год // Ист. Вестн. – 1880. – № 4. – С. 1–8.
17. Тысячелетие Киева (1882) // Киев. старина. – 1882. – № 3. – С. 1–6.
18. Указатель неофициального отдела «Киевских епархиальных ведомостей» за десятилетие их издания с 1861 по 1870 гг. // Тр. Киев. духов. акад. – К., 1870. – № 24. – С. 1–87.
19. Хронологический список сочинений, изданий и переводов Степ. Ив. Пономарева, составленный им самим. – СПб., 1913. – 53 с.